2023/06/14
Наразі наше суспільство проходить через етап громадської дискусії щодо законопроєкту №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств». Реакція громадськості варіюється від блокування законопроєкту зі сторони консервативних політичних сил до, як здавалося, закономірної підтримки правозахисними організаціями та активістською ЛГБТК+ спільнотою. Щоб зрозуміти, в чому переваги та недоліки цивільних партнерств, розберемо хронологію подій та три тези, які ставлять під сумнів зв’язок між цивільними партнерствами та рівністю для всіх.
У червні 2022 року на сайті Президента України було опубліковано петицію, яка мала на меті “легалізувати” шлюби для ЛГБТК+ і за короткий проміжок часу отримала 25 тисяч необхідних підписів. Володимир Зеленський відповів, що, за статтею 51 Конституції України, «шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка», і в умовах воєнного або надзвичайного стану Конституція України не може бути змінена. Фокус уваги з вирішення питання шлюбної рівності змістився на напрацювання варіантів легалізації зареєстрованого цивільного партнерства. Таким чином, 13 березня 2023 року на сайті Верховної Ради України було зареєстровано законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств», ініційований народною депутаткою Інною Совсун та її командою.
То в чому ж полягає різниця між цивільними партнерствами та шлюбною рівністю і який вплив кожна з концепцій має на кінцевих бенефіціарів – спільноту ЛГБТК+? Почнемо з визначень.
Отже, цивільні партнерства – це юридично зареєстровані відношення між двома людьми, які мають спільний побут, перебувають у партнерських відносинах та прагнуть забезпечити свої права та закріпити обов'язки одна перед одною відповідно до законодавства. Це можуть бути особи різної статі або одностатеві партнери. На відміну від шлюбу, цивільні партнерства також можуть укладати люди, що знаходяться не тільки у романтичних, але й у ділових, дружніх або сімейних стосунків. Цей формат відносин між двома людьми надає партнерству певні права та обов'язки, які зазвичай надаються шлюбу, проте не всі.
В той час, як шлюбна рівність – це принцип, який закладено в законодавство багатьох країн світу, що вимагає надання однакових прав та обов'язків для подружжя у шлюбі, незалежно від їх статі, раси, релігії чи інших особистих ознак. Цей принцип гарантує, що подружжя мають однакові права та обов'язки у справах, пов'язаних з майном, спадщиною, наслідуванням, страхуванням, пенсіями, медичним доглядом та іншими важливими аспектами життя.
Розбираємо три тези, які дають зрозуміти, чому цивільні партнерства – це неминуча потреба воєнного часу, яка є наслідком багаторічного відтягування набуття шлюбної рівності для всіх в Україні.
Не дивлячись на те, що цивільні партнерства надають деякі права та обов’язки, які є ознаками шлюбу, партнерства є обмеженими в таких питаннях, як: відсутність автоматичного права на спадщину без заповіту; обмеженість прав на утримання дітей; відсутність спільного податкового сприяння; неможливості укладення партнерства з метою отримання статусу проживання тощо. Беручи це до уваги, стає очевидним що законодавчо цивільні партнерства намагаються мімікрувати під шлюб, проте в сьогоднішньому вигляді не здатні повністю замінити інститут шлюбу.
В країнах, де шлюб та цивільні партнерства мають ідентичний статус та набір прав і зобов'язань, існує критика саме концепції наявності двох інститутів, які виконують дзеркальні одна іншій ролі, проте створені для різних груп людей. Такий підхід порівнюють із політикою расової сегрегації, яка існувала в США у 20 столітті, де примусово відокремлювали біле населення США від інших етнічних груп.
Варіант, який має всі шанси на втілення саме в українських реаліях – це риторика «навіщо вам шлюби, якщо у вас є партнерства». Не дивлячись на першу тезу, яка доводить відсутність рівності між шлюбом та партнерствами, після впровадження останнього буде набагато складніше довести нагальність шлюбної рівності як парламенту, так і пересічній громаді. Особливо на етапі післявоєнної України, яка буде зайнята відбудовою міст та вшануванням пам’яті загиблих. Що, в свою чергу, має всі шанси призвести до відкладання шлюбної рівності у шухляду не на роки, а десятиліття.
Таким чином, концепція цивільних партнерств не є повноцінною заміною шлюбній рівності та несе у собі ряд ризиків у вигляді закріплення статусу ЛГБТК+ людей як «інших» на законодавчому рівні, мовчазне прийняття неповноти прав та забуття головних принципів руху за права людини – безкомпромісно рівні права для всіх.
Проте, враховуючи контекст, в якому знаходиться українське суспільство, стає очевидним, що законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» є критично необхідним в часи, коли правові механізми для зміни Конституції Україні відсутні, а на фронті та серед цивільних громад щодня гинуть люди, в тому числі й ЛГБТК+. Ми цінуємо роботу наших колег з інших громадських організацій та окремих депутаток та депутатів, які в ці часи докладають зусиль задля забезпечення прав людини в Україні.
Тим не менш, питання шлюбної рівності не з’явилося 24-го лютого: воно стояло на повістці як мінімум останні чотири роки, гучно лунаючи з рупорів правових організацій, окремих активісток та активістів та було однією з умов для України в рамках Євроінтеграції. Цивільні партнерства – це необхідний компроміс, який є результатом бездіяльності уряду в площині Євроінтеграції та забезпечення прав людини в Україні.
Визнаючи невідкладність прийняття №9103, ГО ЖХО «Сфера« закликає не забувати основні цілі руху за права людини, зокрема для ЛГБТК+ спільноти – це рівні права для всіх без жодних «але». Саме тому ми бачимо нагальну необхідність у створенні комісії з ЛГБТК+ організацій задля розробки та втілення стратегії шлюбної рівності в Україні. Ця дискусія має відбуватися зараз, аби після неминучої перемоги України, ми мали чіткий план дій задля гарантування рівності та безпеки для всіх.
