2025/03/10
Проєкт впроваджується ГО «ХЖО Сфера» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Це дослідження підготовлене за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.
Дослідження було проведено методом глибинних інтерв’ю тривалістю 1-1,5 години з десятьма жінками різного віку й професій, які мають професійні і кар’єрні надбання. Інформантки представляють вікові групи 25-29 років (2 інформантки), 30-39 років (4 інформантки), 40-48 років (4 інформантки). Також представлено наступні професії (у дужках після назви професії вказано літеру, якою позначатимуться цитати цієї інформантки): спортивна тренерка (С), освітянка (О), політична діячка (П), журналістка (Ж), спеціалістка зі зв’язків із громадськістю (З), підприємниця (Б), архітекторка (А), військова (В), інженерка (І) та працівниця (спеціалістка з психологічної допомоги) ДСНС (Р). Половина інформанток тією чи іншою мірою залучені до громадської діяльності й активізму.
1. Для інформанток не є типовим вбачати зв’язок між ґендерним самоусвідомленням та вибором професії. Часто вибір професії або не залежав від ґендерного позиціювання, або взагалі був спонтанним – якщо не повністю від самого початку, то на етапі зайняття актуальної професійної позиції:
С. Я себе в чоловічому футболі не бачила, вже закінчила карʼєру гравчині, колись працювала в жіночій команді, зʼявилася пропозиція спробувати себе в чоловічій команді. Я спорт не поділяю на чоловічій та жіночій, футбол також, тому що це одна гра, звичайно відмінності є. Хотіла бути тренером, тому так вийшло, що це чоловіча команда, далі може бути жіноча, подивимось.
Проте примітною є історія однієї з інформанток (підприємиці), яка вбачає у своєму професійному орієнтуванні певний спротив дискримінаційному стереотипізуванню, з яким стикалася ще зі школи:
Б. Я вчилася у звичайній школі. І були певні стереотипи, що фізиками можуть стати тільки хлопці. А ще тільки ті, які закінчили відповідні гімназії з фізико-математичним ухилом. От тому в мене було два дискримінаційні моменти. І я вирішила стати фізикинею. І да, з цим були проблеми в 11 класі. Були стандартні фрази по типу: «Ти ж дівчинка, тому тобі треба, ти гарно співаєш, тому тобі треба йти в консерваторію, вчитися, бути вчителькою музики, буде все в тебе добре». Були такі коментарі, не від батьків, а більше від вчителів. І були коментарі, що «ми ж звичайна школа, саме тому ти не можеш стати фізикинею, бо ми не вчимо на фізиків, ми не вчимо на математиків».
Цікавим тут є співпадіння ґендерного обмежувального стереотипу з аналогічним за своїм обмежувальним характером соціально-класовим стереотипом (інформантка закінчила школу у 2014-2015 роках, коли розподіл учнівської молоді по спеціалізованих гімназіях та ліцеях переважно визначався фінансовою здатністю батьків, а не схильностями чи попередньою підготовкою дитини). Проте слід припускати певну ймовірність, що ми маємо справу зі зворотнім моделюванням власних мотивів: люди із активною громадською, ідейно-політичною позицією (інтерв’ю інформантки не залишає сумнівів у тому, що вона є саме такою людиною) можуть ретроспективно конструювати своє минуле у відповідності до цієї позиції у сьогоденні. Так чи інакше, можемо зазначити, що ознаки обмежувального впливу ґендерних стереотипів чи дискримінації на вибір професії інформантками не згадуються: наведений приклад скоріше свідчить про те, що такі стереотипи та дискримінація здатні також стимулювати вольовий спротив.
2. Дві жінки згадали випадки, які можна розцінювати як відмову жінкам в роботі через її статеву приналежність. Один із випадків буквально хрестоматійний за своєю типовістю і стосується самого початку професійного становлення – університетського навчання; це важлива деталь, оскільки стереотипні обмежувальні практики на цьому етапі не менш значущі для усієї подальшої організації професійного становлення, аніж на етапі загального шкільного навчання. Проте інформантка водночас свідчить про те, що вже за її університетських часів мали місце позитивні зрушення :
Р. Ну взагалі раніше, так, дивіться, ми вчилися з курсантами, я чотири роки була курсанткою. Тобто там хлопчиків і дівчат перемішують. Тобто там були старшина, заступник і командир взводу, там це завжди тільки хлопчики. От і раніше тільки дівчаткам відправляли до інспекції, інспекторами бути, а хлопчикам на “нічних”. Бо, на кшталт, це, мовляв, “не жіноча справа”. Але зараз ось, після мого випуску, ось дві дівчинки “нічні” в Україні є, дві з мого випуску є, це і одна ще там, ось. Ну, так в університеті завжди, насправді, ділили [завдання] жіночі та чоловічі. Були чоловічі наряди, в які тільки хлопчики могли ходити там. А дівчата не всі могли ходити. Був ще такий патруль. Спочатку туди ходили лише хлопчики, але потім і дівчаток туди вже теж включили.
Випадок є показовим саме тому, що демонструє багатовимірність стереотипних обмежень праці, демонструє, що ці обмеження можуть діяти навіть за відсутності прямої відмови в наданні роботи чи посади.
3. Дві інформантки згадали конкретні ситуації, в яких стикалися зі стереотипами щодо кар’єрного успіху жінок. Вже знайома нам підприємиця одразу презентувала узагальнену картину подібної стереотипізації та навела свій життєво-кар’єрний шлях як контрприклад:
П. Так звісно, люди фантазують, тому що не можуть уявити, що 30-річна дівчина може досягнути щось сама. Це стереотипне мислення наших батьків, необізнаність людей і бездія. Тому що лежати на дивані, казати хто, де і з ким спить, і тому щось має, легше, чим підняти свою дупу і піти і працювати. Я паралельно вчилась, паралельно народжувала дітей, паралельно працювала, тому так - є результат, тому що я все це робила. Притому я встигала ще з дівчатами в караоке сходити і все. Так, ти не будеш ідеальна матуся, не будеш супер ідеальна кар'єристка, не будеш супер ідеальна подруга, але ми ж кожний вирішуємо для себе, яким я хочу бути.
Інша інформантка, працівниця ДСНС, описала конкретну ситуацію стереотипного сприйняття жіночого кар’єрного успіху
Р. Я пам'ятаю, я стою в наряді, і я десь години три ночі, тобто ми ж і вночі стоїмо, це доба наряду, і я бачу, як студентки типу з дискотеки приходять, і я така стою, мені так на душі, знаєте, важко стало, думаю “я теж хочу”, а я за чотири роки в кіно навіть жодного разу не сходила, більше не було часу. І мені постійно типу говорили друзі, ще на початку "Аня, ти що, у нас таке життя класне, давай, переводься на студентку, будеш нормально жити", я кажу "ні, я ж вже обрала, я хотіла цю професію". А потім, коли війна почалася, у 22-му році всі почали виїжджати, і у нас жінок випускали - ти звільняєшся і їдеш. Кажуть, "Аня, їдь, не буде майбутнього, не буде нічого, давай, їдь туди, туди, за кордон або на західну”, а як я поїду, хто мене відпустить?
Виходить, що відмова інформантки від сприйняття стереотипу «це не жіноча професія» як орієнтиру призвела її до втрати послаблення, яке було б в неї за умови прийняття цього стереотипу.
Попри те, що інформантки заперечують негативний вплив подібних стереотипів на їхній персональний кар’єрний успіх, вони переважно погоджуються з тим, що такі стереотипи не мають практичного значення і не мають існувати:
В. Жінка жінці рознь, їх не можна узагальнити. От просто взяти і сказати: “це - жінка”. Ми всі дуже різні. У нас дуже різні обставини і дуже різні вихідні точки. Взяти мене – у мене немає дітей, і взяти будь-яку жінку, в якої там двоє дітей: ми не можемо, нас не можна оцінювати однаково взагалі. Це буде абсолютно дві різні картини. І це не тому, що хтось кращий, а хтось там не кращий. Ні - це життєві обставини.
Однак трапилася і радикально відмінна думка: освітянка визнає особисту вигоду від стереотипів і у контексті відмінного становища жінок і чоловіків під час повномасштабної війни поки не готова від них відмовлятися, водночас співчуваючи чоловікам, які мають відмінний від жінок обов’язок воювати, але і радіючи, що до них не приєднається. Респондентка свідома того, що жінки можуть перебувати і перебувають на військовій службі у бойових ролях, і вважає ілюзією уявлення про те, що це неможливо, проте тримається за наявність цієї ілюзії в інших людей настільки, що безкомпромісно ставить під сумнів в цілому необхідність подолання гендерної нерівності і користування її здобутками:
О. Будь-яка боротьба за рівність має наслідки з іншого боку. Я розумію наскільки зараз дискримінують чоловіків за все, вони не можуть виїхати, вони весь час щось повинні: заробляти, захищати. Ми дуже стереотипізували чоловічу роль. На мою думку, ми повинні берегти гендерні стереотипи та гендерну нерівність, до поки ми маємо змогу перетинати кордон, і допоки є ілюзія, що жінка не може взяти автомат і йти вбивати або мерзнути в окопах, поки існує цей щит, його треба тримати.
4. Стосовно виникнення ґендерно обумовлених труднощів на своєму кар’єрному шляху усі інформантки (за одним виключенням, про яке нижче) або просто констатували відсутність таких труднощів в їхній персональній кар’єрі, або додали до такої констатації висновок про те, що вважають свій приклад підставою для узагальнюючого спростування масовості таких труднощів. Так, інженерка та журналістка зазначили, що кар’єрний шлях залежить від власного вибору чи то від характеру та персональних якостей:
І. За характером знову-таки дивиться, за якимись якостями людина має відповідати правильно? Ну, треба, щоб хотів він цим займатися. Ну, немає якоїсь такої особливої мобільності, у нас немає якихось перестановок. Ні, такого нема.
Ж. Коли я вступила в університет, я відразу почала співпрацювати з редакціями, і я вже на 3 курсі прийшла в телевізійну новинну редакцію в мене добре виходило, я вийшла на й зйомку і це відразу вийшло в етер. Я ще не закінчила університет, в мене вже були пропозиції щодо роботи, я одразу отримала роботу, і далі дуже швидко зростала, я пішла по чоловічій тематиці, стала журналістом-розслідувачем в криміналі. Іноді це було небезпечно, мені декілька разів погрожували, рекомендували не ночувати дома. <…> але в Харкові я пройшла всі карʼєрні сходинки, не було проблем. Я відразу заявила, що я зможу те, що не зможуть чоловіки. Хлопці оператори, вони завжди мене поважали, коли ще було актуально, 8 березня і 23 лютого, завжди питали «…, на яке свято будеш зкидуватися?».
Інформантка-освітянка, яка вже демонструвала нетиповість позицій, також вважає, що в її кар’єрі все залежало від її бажання:
О. Я ніколи не будувала карʼєрний шлях, мені це було непотрібно, я розуміла, що мені подобається викладати, і все, що для цього потрібно - я зробила, а саме стати доцентом, мені не потрібно ставати професором - питання «а навіщо?». Я не вважаю, що мені щось заважало, не можу сказати, що мені щось заважало бути десь вище, займатись чимось, це виключно залежало від мого власного бажання.
У цьому випадку важливо, що до самої ідеї побудови кар’єри як свідомо організованої практики вона вважала себе індиферентною (зауважимо, що йдеться про жінку із цілком вдалою кар’єрою: доцентка, директорка одного з центрів головного університету Харкова, співзасновниця успішної комерційної медичної клініки). Важливо це тому, що демонструє нам недосконалість самого використання кар’єрного шляху в якості єдиного індикатора чи то сегмента прояву ґендерно обумовлених труднощів.
Але найбільш специфічною є відповідь військової: вона зауважує, що певні жінки намагаються недоброчесно скористатися своєю статтю як кар’єрним інструментом, і вже це викликає у чоловіків реакції, що відтворюють відповідне ставлення до жінок:
В. Дуже важко, саме через те, з чого ми починали розмову. Тому що є категорія жінок, які цей шлях хочуть подолати шляхом використання своєї жіночої статі. Це теж така маніпуляція, тому що це те, що жінка завжди може запропонувати, щоб щось отримати. Від цього це все узагальнюється і таке відношення потім транслюється на загал. Я, в принципі, оскільки я служу 9 років, жодного разу в мене не було сексуальних домагань. Жодного разу. Хоча я знаю випадки, тут знову ж так, є люди, які виглядають більш беззахисними, більш вразливими, більш делікатними. Це все зчитується і люди, які хочуть щось отримати, ставлять жертву в такі обставини.
Засуджуючи таку поведінку з боку жінок, інформантка також вказує і на відповідальність чоловіків щодо інших жінок.
Проте інша картина постає у відповіді працівниці ДСНС:
Р. Ось кар'єрного зростання немає. Ну, є начальник типу відділу максимум, тобто саме у психолога кар'єрного зростання немає. І ось у жінок, в принципі, в нашій структурі як такої кар'єрного зростання особливого немає. Ти можеш максимум стати там начальником відділу якогось там кадрів, якихось психологій. Ось чоловік може бути начальником, інспектором, старшим там, заступником частини, начальником частини там, в управлінні кимось. У мене у подружки був випадок, що вона дуже розумна і було місце замом частини бути. Ось, але її не поставили, бо, на кшталт, вона жінка. Типу, "де таке бачили?"
Картина постає настільки яскрава, що навіть не потребує додаткових коментарів; але нагадаємо, що варто врахувати специфіку сфери. Можна вважати, що наведена думка доповнює думку військової психологині, яка зосередилася на менш очевидному аспекті проблеми, проте не заперечила її існування. Тому попередньо можна припустити досить високу залежність актуальності ґендерних бар’єрів на кар’єрному шляху від особливостей конкретної сфери, а це означає, що робити загальні висновки за думкою тільки, наприклад, журналісток чи тільки освітянок не варто.
Ось, наприклад, що говорить освітянка про впровадження системних рішень щодо протидії гендерній дискримінації:
“А вже під час навчання в аспірантурі я була в вченою ради університету, представницю від аспірантів, і там ми нарешті першу вченою радою приймали гендерну політику університету. І це був повний анекдот. Це було під час війни. Мені, як молодій людині, як людині, яка вже стикалася зі стереотипами, цей документ був важливий. Але тут цікаво, як його приймали професори і заступники ректорки. Вони сказали таке: “Ну от, розумієте, що нам треба його прийняти, бо без цього нас не кредитують. Це по новим європейським стандартам ми маємо мати цю гендерну політику. Ну давайте вже за нею проголосуємо”. Це був анекдот.”
Загалом бачимо, що серед інформанток майже не було тих, хто особисто стикалися б із кар’єрними складнощами через свою стать або ідентифікували б ці виклики. Цей фактор зумовлює їхній переважний скепсис щодо подібних складнощів взагалі. Але зазначимо, що це, по-перше, стосується тільки кар’єри, а не трудової діяльності як такої; а по-друге, подальші відповіді – вже у наступному пункті – продемонструють побічні індикатори щодо цієї тематики, які свідчать про неоднозначність проблематики.
5. Абстрактна оцінка відмінностей в професійній сфері для жінок та чоловіків є поліфонічною, на відміну від попередніх питань. Так, освітянка вбачає об’єктивне ґендерне зміщення у своїй сфері й оцінює його негативно, але зазначає, що за часів її роботи в сфері на початку було інакше:
О. Я 25 років працювала в юридичній академії, в нас було 50 на 50 чоловіків і жінок, жінок не було більше ніж чоловіків, можливо зараз так є. Чоловік не може собі дозволити працювати там, де мало платять. Фемінізація вищої освіти вже тренд давно, до війни. Девальвація диплому повʼязана із фемінізацією, диплом втрачає свою цінність, там де девальвується, там і фемінізується. В малому і середньому бізнесі буде більше жінок, мені здається, що там немає дискримінації, якщо ти власниця. Професійна роль не може залежати від ґендеру.
Військова відзначає непряму дискримінацію жінок на рівні інфраструктури:
В. … коли потрапляєш в суто чоловічий колектив, з побутової точки зору це досить важко. Так, ну, такі, хто досить легко переносить важкі побутові умови, комусь потрібен так комфорт. Плюс жінки іноді відчувають, що їм потрібен такий власний простір, а для жінок, у нас його немає. Ну, це, здебільшого, це об'єднані санвузли, об'єднані душові.
Організація професійної діяльності в різних сферах загалом орієнтована саме на чоловіків. Те, що чоловікам-керівникам доводиться, як зазначає інженерка, «йти на зустріч» потребам жінок, фактично є необхідною реакцією на моноґендерну орієнтацію, а не ознакою відсутності проблеми.
Завершимо цей пункт більш масштабною за своїм діагностичним потенціалом думкою представниці спортивної сфери, яка концентрується не на конкретних повсякденних проблемах жінок, а саме на «чоловікоцентризмі» своєї сфери як такому, на макрорівні організації всієї праці у цій сфері:
С. Жіночий футбол - у нас в країні це такий вид спорту, повʼязаний з гендерними стереотипами. Я починала свій шлях у 2001 році, це було в такому плані «іди на кухню та борщи вари». Рано чи пізно кожна стикалася з таким в своїй карʼєрі. Раніше взагалі не було жінок тренерів, років 10 назад ситуація змінилася. Тренер чоловік в Україні… в нього є геометрична прогресія по якій він може рухатися і стати тренером Динамо, Шахтаря чи збірної та виступати на топ рівнях. В жіночому футболі - це трохи інший рівень, 1-2 команди грають в Лізі чемпіонів, вони не заходять далеко.
Як бачимо, відмінності не вичерпуються стереотипами, оскільки відмінності жіночого та чоловічого професійного шляху в цьому сегменті спортивної діяльності «зацементовані» буквально на системному рівні.
7. Також одна інформантка – працівниця ДСНС – розповіла про те, що знає випадки, коли стереотипні уявлення про жіночі ролі заважали кар’єрному підвищенню:
Р. … якби був вибір, наприклад, стати старшиною дівчинці чи хлопчику, звичайно ж, обрали хлопчика. Тобто навіть якщо за розумовими якимись показниками, чи там ще за якимись здібностями, у будь-якому разі обрали б чоловіка.
Інші або наполягали, що багато чого залежить від конкретної людини та її прагнення до здобутків:
В. Особисто мені здається все ж таки, що ті, хто хочуть, вони здобувають, да, зі своїми труднощами, так, зі своїми упередженнями, але здобувають. Я не можу сказати, що там, якщо ось скільки там я мала свого досвіду, ну, людина, якщо компетентна, там, енергійна, сильна, якщо вона тягне, але її не ставлять на посаду тільки через те, що вона жінка, ну, жодного разу в мене такого не було. От не було, от клянусь, не було.
або розповідали про факти зіткнення з проявом стереотипних уявлень, які могли впливати на їхні рішення:
З. Єдине, що я чула, це була жінка, колега моя, не буду називати ім'я, це було до того, як я пішла в ХАЦ. Мені вже було 30+ і я думала про зміну діяльності. У мене була мала дитина, я втомилася. І просто було сказано, що “жінки 30+ з дітьми - ідеальні кандидатки на те, щоб працювати в Ньюзрумах, бо вони передбачувані, вони вже нікуди не будуть рипатися, бо вік і діти”. І мене це так вразило, а я якраз в цей час обдумувала щоб змінити діяльність.
8. Відповіді щодо різниці в заробітній платні чоловіків та жінок на одній посаді були також майже одностайними: майже усі інформантки твердо зазначили, що саме в їхній сфері такої різниці немає. Втім, одна з інформанток вказала, що за відсутності розриву оплати праці в одній сфері на одній посаді все ж таки є вертикальний гендерний розрив:
О. Розриву в оплаті праці немає, статистично жінки заробляють менше, тому що займають більш низькі позиції, обслуговуючий персонал, деканати, а топові посади - це чоловіки (міністри, ректори, декани). Сфери, що низько оплачуються - жіночі сфери; мабуть передбачається десь, що жінка може собі таку дозволити, а чи може чоловік собі дозволити чоловік, у котрого є родина, бути, наприклад, викладачем в дитячому садку?
Отже, можемо зробити висновок, що загалом професійно-кар’єрна сфера, за думкою переважної більшості інформанток, готова до успішних жінок, хоч і не вільною від впливу ґендерних стереотипів, від дискримінаційного розподілу посад та заробітної платні. Разом із тим виокремлюються певні сфери діяльності (спорт та мілітарні сфери), де ґендерна асиметрія та обмежувальний вплив стереотипів фіксується чи не на системному рівні; є підстави пов’язувати це із специфікою зазначених сфер діяльності, яка вимагає чи може вимагати фізичної сили, хоча не варто виключати й вплив професійної тяглості – адже витискання жінок із «чоловічих» (фізично важких або небезпечних) професій є, зокрема, і спадком радянської політики, спрямованої на зростання народжуваності після Другої світової війни, який «дотягнув» до нашого часу (наказ Міністерства охорони здоров’я №256, який визначав перелік з 450 заборонених для жінок професій, був скасований лише у 2017 році).
1. Стосовно розподілу професій на стереотипно «жіночі» й «чоловічі» всі інформантки зазначали, що вони стикалися із цим. Інформантки намагаються або пояснити об’єктивні підстави для певної диференціації, яка може бути асоційована зі статтю, або, навпаки, спростувати його своїм власним професійним прикладом чи показати, що такі стереотипи відходять у минуле:
Р. Справді, є ж різниця. Наприклад, як рятувальниці, мені здається, я не змогла там постійно в бронежилеті відкопувати щось, як там працюють саме рятувальником. Ось я знаю дві дівчини, які саме рятувальниці, але вони там на західній, це просто ніби ти пожежі тушиш... Але я не знаю, як вони працюють. Це фізично тяжко, фізично складно дуже.
Ж. Журналістика нейтральна професія, тому що все залежить від людини, її ставлення, не залежить від гендеру, статі, і наразі ми бачимо скільки військових журналістів саме дівчат, котрі їздять в зону АТО, я сама з 2014 року постійно їздила на фронт і я не скажу, що дівчата менше ризикують.
С. Мені завжди казали «футбол - це не жіночий вид спорту», зараз вже окей. Є декілька видів спорту: важка атлетика, бокс, змішані єдиноборства - не жіночі види спорту. Але люди, котрі про це говорять, це вказує на їх необʼєктівність та необізнаність, в Європи, в США це вже норма. Багато жінок-суддів, арбітрів, вони судять чоловічі чемпіонати вищої ліги. Лікарів та вчителів ніхто не ділить на гендер, я вважаю, що в футболі така сама ситуація.
Інші інформантки дотримуються більш патріархальних поглядів і вказували як на об’єктивну (на їхню думку) різницю між жінками та чоловіками, так і на те, що боротьбу за ґендерну рівність нібито не варто доводити до кінця:
П. В чому різниця між чоловіками і жінками? Ми більш емоційні, і ми багато сприймаємо емоційно, тому ми такі нестабільні. Зараз, наприклад, дуже багато чоловічих професій, які дійсно зараз жінки будуть вивчати. Колись мені здавалося в дитинстві, що кухар це жіноча професія, потім я зрозуміла, що Мішленівські зірки у чоловіків. Я в Ізраїлі вчилася, тому воювати, я вважаю, що жінки теж можуть, на якісь кнопки нажимати і не обов'язково бути у спецназі, хоча, якщо захочуть, можуть і у спецназі. Ми говоримо про рівність, але якщо ми скажемо жінкам про повну рівність, ви побачите ще одну війну, ось і все. Рівність там, де вона зручна.
Проте була й думка про те, що стереотипний розподіл професій на «жіночі» й «чоловічі» є наслідком «культурологічної нерівності», яку варто визнати суспільно корисною, а надмірна проблематизація ґендерних питань – результатом політичного замовлення:
О. Я ніколи не вважала ґендерні дослідження актуальними. Я вбачаю в цьому політичний контекст, мені здається, що ведучи мову про нерівність прав та дискримінацію, чому чоловіки мають більш високі посади… Так, є така ієрархія, ми бачимо її, чоловіки очолюють всі топові вузи; проте це повʼязано не тільки з тим, що жінка не може займати ці посади, або є «скляна стеля», - в нашому суспільстві її немає. Але разом з цією «стелею», ми можемо втратити культурологічну нерівність, з якою я повністю погоджуюсь. Я розумію, що зараз ми будемо боротися за гендерну рівність, це буде політичним питанням, а потім ми забудемо про те, що ми можемо спокійно перетинати кордон, будучи жінкою, наслідком може бути, що ми можемо піти на фронт. Тому вважаю, що зараз замовлення на це політичне, в правовому русі ми нічим не обмежені, ми бачимо жінок будь-де, було б бажання.
Окрім висвітлення скепсису щодо критики ґендерних стереотипів, заслуговує на увагу чітке розрізнення «реальних» проблем ґендерної нерівності (що визнаються, але з умовами) та «уявних, ідеологічно зумовлених».
2. Половина інформанток стикалася із упередженнями стосовно ґендерної специфіки їхньої роботи. Але одна з них – військова – не погоджується говорити саме про упередження, оскільки упевнена в об’єктивній наявності такої специфіки в її роботі, і одночасно зазначає, що поза цією специфікою (що стосується перш за все фізичної різниці) всі працюють на рівних:
В. Я не думаю, що це упередження. Якщо чесно, то дійсно так і є. Одна стать наділена одними базовими комплектаціями, друга стать іншими. Чоловік і за своєю направленістю, і за антропоморфними даними, фізичними відрізняється від жінок. Дівчата можуть абсолютно спокійно бути пілотами і будь-якими дронарями, тому що тут немає важкої фізичної праці; можна цілі підрозділи з них робити. Вони можуть бути оперативними черговими. Тут не треба тягати гармати, не треба тягати брьовна, щоб робити блиндажі. Я майже десять років служу в армії. Всі офіцери працюють до дев'ятої вечора, всі офіцерки працюють до дев'ятої вечора.
Що ж до інших, то дві інформантки зазначили, що в їхніх сферах діють упередження щодо ґендерної специфіки, проте поступово їхнє значення зменшується:
С. Є таке «я чоловік, я краще розбираюсь в футболі», але зараз з приходом нового керівництва, відповідальну за жіночий футбол в Україні назначили дівчину, їй десь 35, вона грала футзал, знає всю кухню зсередини. Можливо з приходом Андрія Шевченка, він людина з більш європейським менталитетом, має англійське громадянство, також змінилися погляди, тому жінка зараз займає керівну посаду. Сподіваємось на позитивні зміни зі зміною керівництва.
Ж. У свій час журналістика стала жіночою професією, через те, що вона мало оплачувана, це труд, на який не йдуть чоловіки; але якщо приходять, то вони мають фору, бо потрібен хоча б один ведучий чоловік, один чоловік в кадрі. Я 20 років працювала на телебаченні, і може бути у редакції 5 дуже здібних дівчат і 1 не фаховий чоловік, але у нього все одно буде фора перед дівчатами, тому що вважається, що чоловік в кадрі це круто. Але щоб дівчатам відмовляли, бо цю роботу нікому було виконувати, такого немає в журналістиці.
Інформантка, яка представляє бізнес-сферу, зазначила, що загальна ґендерованість тієї професійної області, з якою пов’язана її підприємницька діяльність, - освіти, - не зменшується:
Б. Принаймні, в освітній спільноті, особливо, якщо ми кажемо про державні школи, дуже дивне відношення до чоловіків і воно зберігається. Я точно можу сказати, що це сучасно, бо до нас приходять чоловіків з інших державних шкіл, і вони звідти самі тікають, бо жіночі такі, особливо якщо це чоловіки, які достатньо молоді, чи це студент буквально, то тоді він стикається з таким достатньо сильним гнобленням від старших, від професійних колег жінок. І це також актуальна проблема. Оцим молодим хлопцям важко просуватися тоді по кар'єрних сходах, бо вони не можуть вирішувати, до них не серйозно відносяться старші колеги.
Про фемінізацію освітньої сфери казала й освітянка, яка скептично ставиться до боротьби з ґендерними стереотипами й до ґендерних досліджень загалом.
3. Втім, інші інформантки, які не зазначали прямо про наявність упереджень щодо ґендерної специфіки їхньої роботи, свідчили про ґендерну сегрегацію у колективах; і якщо, наприклад, рятівниця просто зазначала, що майже усі її колеги – чоловіки, то деякі інформантки пояснювали такий дисбаланс стереотипами керівництва або інтерналізованими стереотипами співробітників і співробітниць:
А. Тут це знову таки про розділення. Якщо, наприклад, є якийсь бюро, то там на керівних посадах, в основному, чоловіки. Але, якщо подивитися відсотково співвідношення, то у нас в компанії працює, то у нас більше жінки. У мене, у друзів в компаніях виходить так, що моделять, наприклад, щось робоче, чоловіки, а на концепті більше жінки. Можливо, це ще пов'язано з тим, що більш творчу роботу дають, наприклад, жінкам, а все ж таки якісь розрахунки чоловікам. Я не знаю, від чого це залежить, чи від гену, чи якісь стереотипи, чи дійсно від того, що людина, наприклад, хоче.
Ж. Наразі більше жінок. Чоловіки залишаються на технічних професіях: фотограф, монтажер, оператор, і чоловіки журналісти дуже швидко уходять на менеджерські роботи, спочатку на редакторські, а потім на менеджерські. Керувати дають все ж таки чоловікам, редакторів жінок не так багато, якщо підлеглих більше дівчат, то серед керівників нас десь 50 на 50.
4. Половина інформанток, говорячи про те, чи бачить їхнє оточення зв’язок між їхньої статтю та працею, доповнювали своїми відповідями картину функціонування ґендерних професійних стереотипів. Вони зазначали, наприклад, що їхню «профпридатність» інші метафорично описували за схемою «ти більше чоловік, ніж самі чоловіки»:
В. Я ж кажу, що мені досить багато раз сказали, що мої яїчки значно більші, ніж у багатьох (чоловіків) моєї частини.
Ж. В дитинстві мені говорили, що я підхожу до цієї роботи, що я така «пацанковита». Коли я була молодшою, я керувала відділом розслідувань, то мені чиновники, котрих я опитувала, казали «Де ваш начальник, я буду говорити з ним», вважалося, що у такої дівчини повинен бути керівник-чоловік, так, в мене був керівник-чоловік, але він був дуже демократичним, і коли йому телефонували, він завжди сміявся і казав «Вона сама вирішує».
Або ж відмічали здивування, іронію, скепсис щодо їхньої професійної придатності з боку оточуючих саме через їхню стать:
А. Мені здається, що в архітектурі, якщо ти чоловік молодий, то тебе будуть сприймати як більш потенціально корисну для співпраці людини, ніж жінку. Тому що з жінка, знову такий, ось те, “чоловік може якось конкретне сказати, якщо що, може це і…”. Найбільше, я стикалась зараз з цим, коли ти починаєш спілкуватись, то тебе сприймають нижче, ніж ти, насправді, знаєш, менше, ніж ти, насправді, можеш, чомусь думають, що ти, якась студентка, яка прийшла, просто, не знаю, отримувати досвід, хоча ти вже можеш спокійно приймати рішення і брати якусь відповідальність, а коли ти береш якусь відповідальність, кажеш, “дайте мені більше грошей”, то тобі кажуть, ну, “це ще недостатньо”, це було. Я думаю, якби так сказав чоловік, то було б більше комунікації.
Р. Звичайно, таке, типу, що я жінка, коли мене бачать [про цивільних, яким допомагає] “ти шо, а як, так, а як це можливо?” Не на початку, може, там 23-й рік, знаєте, якось дивувалися, і якось з інтересом, з такою упередженістю ставилися, коли жінки там почали виїжджати… Ми тільки жінки виїжджаємо на прильоти, психологи, що вже до нас звикли. Але є стереотип, що чоловікам легше відкриватися чоловікам. І начальник, наприклад, часто, кличе мого колегу, що якщо поговорити з чоловіком.
У поєднанні з відповідями на питання про оцінку відмінностей у професії для жінок та чоловіків (див. п. 5 попереднього розділу) та на інші питання про ґендерованість кар’єрного шляху ці зауваження вимальовують хоча й не радикальну, але все ж таки показову картину ґендерної стереотипізації професійної сфери бодай у деяких сегментах (перш за все таких, як армія, ДСНС, але також і освіта, журналістика).
5. При цьому відповіді про специфічні “жіночі” або “чоловічі” властивості, які можуть допомогти або навпаки завадити виконанню роботи, розійшлися. Так, деякі інформантки однозначно засвідчили, що в їхніх професіях такі ґендеровані якості не мають жодного значення:
І. Я навіть не знаю, чи є якась різниця в моїй професії, - здається, ні, як чоловік, так і жінка можуть рівною мірою виконувати. Не бачу якоїсь різниці. Це ж не машиніст крану, де жінці просто фізично важко працювати. Я сиджу в офісі, я офісний працівник.
Ж. Коли людина вже попадає в редакцію, то якості не діляться на чоловічі та жіночі, перше - чи може людина виконувати роботу чи ні, це головне.
Б. У сенсі навчання немає різниці між тим, як вчиться жінка, і тим, як вчиться чоловік. Вже там зробили всі види МРТ, які могли, дослідили мозок. Немає якихось особливо відмінних механізмів у навчанні.
Проте, наприклад, піарниця та рятівниця також без коливань вказали на риси, значущі для їхніх професій, - і, що цікаво, приписали їх жінкам:
З. В чоловіків є свої якісь дуже сильні сторони, які не притаманні жінці, наприклад. А жінки, вони більш системні. Якщо брати на загал, вони можуть десь щось нагадати, чоловіки можуть щось забути.
Р. Жінки набагато стійкіші, морально стійкіші, ніж чоловіки. Ну це моя суб'єктивна думка, що ми стійкіші, сильніші. Тобто ми ніби холоднокровність можемо проявити… Ось я навіть пам'ятаю, виклик був такий, ми встали посеред поля і почався обстріл. І там водій такий каже “блін, нащо я поїхав?” Бронежилет почав шукати водій. А я сиділа спокійно, бо, ну не знаю, просто в мене всередині була якась тривога, але я не показувала.
Відмінною була відповідь військової, яка вже не вперше піддала критиці поведінку деяких дівчат в її професійній сфері:
В. В мене колись запитували, чи можуть жінки замінити чоловіків. Так, можуть. На дуже великій кількості посад можуть бути зараз жінки. Але при цьому жінкам зі свого боку потрібно бути гідними цього виклику. Якщо ти обираєш цей шлях, то тут не вийде вже «я ж дєвачка» або «я жіночка» або маніпулювати саме цими питаннями…. Але якщо дівчата на таких більш посадах, які передбачають виконання якогось, ну, специфічного труда, але при цьому виглядають як куколки, ну, ти починаєш сумніватися, а чи, дійсно, людина робить ту роботу, яка написана в її особистій справі, яку посаду вона займає. В нас дуже великі перекоси, плюс дуже велика корупція не в грошовому плані, а в плані того, що у військових частинах всі сват, брат, кум, сестра, любовниця, дружина, і це дуже погано для роботи.
Ця відповідь, з одного боку, демонструє, що в армійській сфері деякі інтерналізовані гендерні стереотипи заважають ефективній роботі. Але, з іншого боку, важко не помітити, що окремі риси специфічної поведінки описані крізь призму найпростіших стереотипів, причому інформантка не вказує, чим саме зовнішній вигляд «як куколки» заважає службі, – а це означає, що інформантка не поділяє стереотипу, що всі жінки такі, але поділяє стереотип, що бути такою жінкою соромно.
1. Половина інформанток зазначає, що керівні посади в їхніх професіях посідають переважно чоловіки:
В. Ну, я скажу, що чим вище ти у званні і чим більше в тебе, ну, посада, яка зумовлює багато там підлеглих, то в армії це завжди, ну, чим вище, тим менше в тебе особистого часу і тим більше в тебе відповідальності. Ну, жінки, так, жінки мають дітей, їм потрібно прийти додому, зібрати дитину, там, в школу, зробити уроки, вона не може замість того, щоб займатися там своїми дітьми, сидіти в казармі і нянчити там 20 чужих дітей.
Р. Взагалі немає в структурі, так, щоб жінки були там на якихось посадах, що керують. Є одна, це начальниця персоналу. Вона начальниця персоналу, це одна єдина, типу, начальниця кадрів. А ось щоб саме там у частині, щоб заступник чи начальник частини, ось такого я не знаю.
А. На керівних посадах чоловіки, в управлінні чоловіки, а потім, коли ти дивишся, хто моделив, хто це робив, - мої дівчата. У мене проектувальниця - дівчина, світло виставляє - дівчина, а дивишся прізвища організаторів – і ніби компанія чоловіків. На жаль, можливо, часто дівчата дійсно потім обирають власну справу, або просто уходять з професії, тому що вони не вивозять.
І. Начальство, начальники відділу переважно чоловіки в нас. Скажімо, з тих відділів у нас лише два чи три начальники відділу жінки, решта всіх мужиків. Зами теж чоловіки. Із чим це може бути пов'язано? Напевно, пов'язано з тим, що мужикам у цій сфері найпростіше просуватися. Їм не треба обідати готувати вечері і таке інше. Думати про те, що діти вдома плачуть у садок когось вести чи на гуртки. Вони зайняті суто кар'єрою. А у жінки, крім цього, ще купа будь-яких проблем. Тому якось так, мені здається.
Інженерка також відзначає, що знає жінок, що перебувають на керівних посадах і ефективно керують чоловіками. Проте, навіть бачачи, як носійками рис, які стереотипно асоціюються із чоловіками, є жінки, вона не готова переозначити ці риси як гендерно нейтральні чи жіночі:
І. Є жінки, які начальники дільниць, жінки, які ось такі “мужики у спідницях”. Хто там хоче і пробивається, у них може інше ставитися до цього, скажімо так. Я маю на увазі жінок, які з чоловічим таким залізним характером. У нас організація будівельна і ви розумієте, професія будівельника, ремонтно-будівельна організація. У них ось більше специфіка така "чоловіча" робота. Тобто це навіть якщо начальник ділянки жінки, у неї підлеглі чоловіки, які будують, лазять на дахи покрівельники, якісь слюсарі, ще хтось. Це переважно чоловіки. Там немає жінок, хіба маляра. Це жінки, а решта всіх чоловіків. І їй треба мати такий характер, щоб цих мужиків змусити працювати як треба і правильно, і змусити їх поважати і підкорятися. Тому тут у цьому специфіка, я так вважаю.
Зауважимо, що інженерка, як і військова, пояснює такий дисбаланс у керівництві додатковим навантаженням на жінок через домашню працю та турботу про дітей. І лише одна інформантка спробувала пояснити ситуацію через стереотипи, що з цим не пов’язані:
З. Мені здається, що так історично склалося. Чесно. Це те, що не перемогти. Це дуже древнє, коли жінка мала сидіти біля вогню і вирощувати своїх дітей, а чоловіки мали бігати за оленями і годувати родину. На мою думку, незважаючи на те, що світ змінився, ці інстинкти непереможні. Я вважаю, що в Україні це дуже сильно помінялося останнім часом. … Якщо не задумуючись запропонувати хто, хто має очолювати кампанію, чоловік чи жінка, просто виберуть в більшості випадках чоловіків. Я вважаю, що в Україні дуже сильно змінюється ця історія, тому що багато хто дивиться на досвід і на розуміння людиною своїх повноважень. Яка різниця жінка, ти чи чоловік, якщо в тебе неймовірний досвід? Мені здається, що керівник компанії в першу чергу буде звертати увагу на досвід і знання людини. Я ніколи не стикалася в своєму житті з тим, що мене не хотіли брати з причини, що я жінка. Я знаю, що такі випадки є, і мене це відверто дивує.
Привертає увагу, що, по-перше, інформантка сама відтворила ці стереотипи як начебто об’єктивний факт («непереможні інстинкти»); по-друге, у підсумку висловлена думка виявилася показово суперечливою. Так, із одного боку «так історично склалося», а з іншого боку – «інстинкти»; з одного боку, «інстинкти непереможні», а з іншого «в Україні це дуже сильно змінилося»; з одного боку, «це те, що не перемогти», а з іншого боку, «керівник компанії в першу чергу буде звертати увагу на досвід і знання людини». Звісно, що цей сумбур та протиріччя у відповіді яскраво ілюструють суперечливість і непевність тих позицій. Можливо, це відбувається тому, що самі інформантки можуть спиратися на інтерналізовані мізогінні переконання.
2. Попри ґендерний дисбаланс у керівництві, частина інформанток зазначає, що до їхньої думки в колективах прислухалися досить уважно:
З. Я завжди відчувала, принаймні в цьому колективі, я відчувала себе на рівних. До моєї думки прислухались, іноді прислухалася, іноді сперечалася.
В. …ми зробили цікавий проект рекрутингу, і ми вирішили піти новаційним шляхом, і зробити рекрутинг безпосередньо в бригаду. У нас були дуже класні результати по цифрах. Цифри – це така вперта штука.
Там десь на середній ланці між нами і Генштабом виникли питання непорозуміння по документах. Але приїжджала перевірка з Генштабу. Вони дуже довго брали в мене пояснення, чому в мене це вийшло, як в мене це вийшло, якими засобами я користувалась для того, щоб в мене були такі результати. Я там це дуже-дуже-дуже подробно описала. І от десь через два-три місяці зробили правки в законодавстві, що можна набирати безпосередньо до військової частини. Я думаю, що це - мій кейс. От в мене був результат. Я отримала догану, я отримала наганяй, тому що дуже багато людей покарали. Це окрема історія. Але ці результати пішли далі, люди скористались ними як знанням, емпіричним знанням, яке ми змогли довести, і в нас був такий закритий кейс. Це круто. Саме через це мені запропонували зараз займати цю посаду, яку я займаю.
3. Але є і протилежні відповіді:
А. Коли приходиш на об'єкт, то, звісно, є велика різниця. Коли приходить дівчина-архітектор чи якийсь там мужик. Особливо з прорабом і будівельником.
П. Грошові всі питання вирішують більше з чоловіками. Я все життя стикалась, коли я там, літала з подругами на чотири дня на шопинг кудись, і всюди говорили “боже, як ти дитину можеш залишити, як же тато з ним буде”. Нічого страшного не сталося.
Р. І буває таке, що й знайомляться там [цивільні, яким допомагає на виїздах], “а ходімо там туди, а ходімо там сюди, сходимо”. І, я ж говорю, ось ця сексуалізація, особливо коли вони знаходять тебе в соціальних мережах.
Окрім статі, стереотипи можуть стосуватися і віку:
А. У мене було, скоріш, і стать, і вік. Я виглядаю молодо, я звичайно кажу, ніхто не знає мій вік. Тому, скоріш, це просто візуальний образ такий. Буває таке, що підходять і починають казати якесь своє бачення, ніби я студент, ніби мені треба, але я не питала. … І є таке, що, знову таки, старшого більш віку архітектори можуть сприймати мене, не як професіонала такого ж рівня, а подавати якісь поради, ніби я студент, або ще, звісно, не так багато знаю, наприклад, як вони, але відчуваються трошки така зверхня позиція.
Знову ж таки, інформантка-військова пояснює таку різницю не тільки «зовнішнім запитом», але й поведінкою самих жінок, хоча зовнішній вигляд жінок на військовій службі не є формально врегульованим настільки, щоб ознаки користування сферою краси можна було вважати порушенням чинних регулювань і не є підставою до нерівноправного ставлення:
В. Але командир так «а жіночок треба відпустити». Ну ви самі робите цей прецедент, тому що ви відноситесь «то ж жіночки». А потім в іншому випадку починаєте маніпулювати: ага, а як же ви постійно хочете бути з нами рівними. Звичайно, дівчата часто хочуть користуватися чимось, що притаманне жіночності, якісь прикраси. Дівчата собі роблять вії, нігті. Я все чудово розумію, що коли ти в однострої зі всіма, то щось хотілося б десь там виділити. Але це ж таки я за те, щоб виділяти не зовнішньо, а в роботі.
А інформантка, яка займається підприємництвом, виводить розгляд проблеми на політичний рівень й перекидає містки між трудовою та політичною культурами:
Б. Ми періодично беремо участь у таких форумах, як у Верховній Раді, який також відповідає за освітню і наукову звітність. Видно, що вони здивовані, що до них підходить жінка, вона ставить дуже розумні питання, бо коли я відвідую такі заходи, я дуже рідко бачу, щоб хтось дійсно цікавився долею освіти в Україні, серед вчительства, серед активістів, навіть серед громадських організацій, які займаються освітніми питаннями. Коли я приходжу з питаннями, на мене дивляться, як не якось чудо заморське. А мене це навпаки ображає, бо вони не мають з цього дивуватися, я просто виконую свою роботу, і як фахівець намагаюся розібратися в суті питань. І оце сприйняття дійсно навіть депутатами, представниками влади, враховуючи, що вони там всі чоловіки – воно ображає.
З цього витікає якщо не висновок, то бодай обґрунтована гіпотеза про те, що фундамент такого ґендерно визначеного ставлення є більш універсальним, аніж внутрішні традиції окремих професійних сфер.
4. Хоча в тому, що стосується висування вимог іншої, порівняно з колегами-чоловіками, поведінки на роботі, дві інформантки згадали подібні випадки зі свого досвіду – причому одна з інформанток, підприємниця, обрала для прикладу давній досвід, ще до початку бізнес-діяльності:
Б. Іноді бувало і таке, що кажуть “поїдеш у Словаччину, знайдеш там собі хорошого чоловіка, чоловіка-науковця, буде тебе забезпечувати, і все буде в тебе чудово.” І знаєте, це настільки образливо, бо я розумію, що вчитися в цілому важко. Переймаєшся через все це багато років, бо там магістратура 6 років, і потім всі твої результати просто знецінюють, що ти вийдеш заміж, за хорошого науковця, буде в нього хороша зарплатня, буде тебе забезпечувати, і все буде чудово. Для мене це таке знецінення всього, що ти робила. Бо ніби ти ніколи не досягнеш того рівня, і це, що ти робила, немає ніякого значення, бо твоя участь – вийти заміж за науковця. І я розумію, що це поки залишається багато де.
Відповідь же другої інформантки стосується радше не стереотипізації на рівні відносин, а подвійних стандартів:
Р. Наприклад, ти йдеш на роботу, ти йдеш у цивільному одязі, там уже в форму переодягаєшся. А в нас на роботі жінкам у шортах не можна ходити. І в університеті так було, що не можна у шортах. Я колись була курсанткою, тобто через КПП не випускали, не можна і не запускали, так не можна жінкам у шортах, так. І на роботі також у шортах жінкам не можна ходити. Це навіть у статуті прописано у нас. Тобто я приходжу там, у мене робочий день із восьми там починається, я без п'ятнадцяти восьма приходжу в цивільному одязі, та, наприклад, ну, тобто влітку. А те, що чоловіки ходять у трусах по загону, наприклад, з пожежі там, прийшли купатись, або там у них фізкультурний день, вони там у шортиках коротеньких, без футболки, без нічого - це нічого.
1. Майже нікого з інформанток та їхніх колежанок не запитують на роботі про особисте життя, та інформантка-рятівниця зазначила, що увага до особистого життя з боку колег є надмірною:
Р. Психологів дуже сексуалізують насправді. От і ти, наприклад, приходиш там провести якийсь тренінг. І вони, як чоловіки, вони в будь-якому разі якось пішло пожартують, “я ось тебе..”, ну, тобто там, між собою потім якісь “я то з нею, о так з нею...”. Тобто, це дуже складно вибудувати ці довірчі відносини. Робочі відносини дуже складні, бо переважно жінок у структурі сексуалізують.
А військова зазначила ускладнення на шляху входження до колективу, в підсумку надала позитивну відповідь:
В. Так, побут буде важкий для всіх. Ти живеш, у дівчат йдуть місячні, їм треба митися, п'яте, десяте. Є такі нюанси, але ці нюанси не критичні. Якщо тебе поважають в колективі… я просто там свій шлях починала з солдата. Я жила з хлопцями в якійсь хаті, я була одна єдина жінка, але в мене була повага хлопців. Все, що мені потрібно, в мене все завжди було. Мене поважали, оберігали, в мене були завжди гарні командири, гарні колективи.
Можна зробити загальний висновок, що в стосунках із колективом інформантки не вказують на значущі складнощі.
1. Але цього не можна сказати про поєднання роботи та особистого життя. Майже всі інформантки зазначали, що стикалися із проблемами такого поєднання, і досить часто встановити потрібний баланс між роботою й особистим життям було важко. Дехто, як інформантка-рятівниця, вказує, що такий баланс взагалі неможливий за її роботи, й особистого життя фактично немає:
Р. Особисте життя теж насправді складно збудувати, бо якщо цивільний у тебе молодий чоловік, то він не зрозуміє тебе, те, що ти собі не належиш: я не можу просто навіть з Харкова виїхати без дозволу, тобто мені подзвонять там, зараз – я маю поїхати; навіть у відпустці я можу бути, на Західній Україні, мені подзвонять, я повинна за добу приїхати сюди, або там уночі. Тобто я собі не належу як людина, це теж гнітить. Цілком, у тебе особистого життя немає, і мало хто зрозуміє це, ну тільки якщо зі структури шукати собі чоловіка, в основному, як от у моїх подружок, або якщо не зі структури, ну це дуже складно, я не знаю, тобто коли людина тебе не розуміє, отак ось.
Інші кажуть про психологічні складнощі поєднання, про те, що особисте життя обмежує працездатність, і у підсумку відчувається невдача за обома сферами:
Ж. Для мене було психологічно складно, коли почався Covid, і що мій план щодо підтримки держави, не фінансової, а саме ресурсної, він посипався. В офіс я вийшла, коли дітям було 1,5 місяці, в мене була няня на пів дня, другу половину дня допрацьовувала вдома з дітьми. Психологічно було складно, в мене почалися панічні атаки, через те, що я не відчувала якоїсь почви під ногами, бо я звикла постійно працювати, я трудоголік, а тут я не могла робити те, що я хотіла. Але я звернулася до психолога, всі ми можемо зламатися: я не зламалася, коли була на фронті в 2014 році, але я зламалася, коли опинився замкненою в 4-х стінах з двома маленькими дітьми. Ще був тиск, що я сама повинна забезпечувати родину фінансово.
Втім, як бачимо, інформантка-журналістка одразу надає засіб вирішення цієї проблеми – звернення до психолога. Інший засіб допомоги пошуку балансу між роботою й особистим життям – найняти няню для дітей – пропонує освітянка:
О. Були ситуації, коли було складно знайти баланс між особистим життя та роботою, коли було багато роботи, інші заробітки. Коли в мене народилася 3 дитина, і мій чоловік пішов у відпустку, але і мені прийшлося майже одразу прийшлося вийти на роботу в юридичну академію, - дитині було 2 місяці, і я працювала без жодних «поблажок». В мене було 2 зміни, ніхто не зважав на те, що в мене є дитина. Баланс можна знаходити в тому, щоб заробити на няню.
А піарниця знайшла вихід у частковому переході на дистанційну роботу :
З. Ну, це досить складна історія, тому що журналістика завжди вимагала більше. Коли я пішла в ХАЦ спрацювати, там толерантніше ставилися. Ну, це ж був ковідний час вже. І там не було цього графіку з 8 до 17, 19, 20. Ти мав виконувати свою роботу, показувати результат, і йти куди хочеш. Ось, саме тому, через те, що я не могла поєднати… ні, могла, але мені було дуже важко; я пішла, я зрозуміла, що мені треба хоча б частково працювати віддалено, тому що в мене дитина.
Втім, дві інформантки все ж таки стверджують, що знайти баланс між роботою й особистим життям не є дійсно складною проблемою. Так, тренерка каже, що багато залежить від того, в якому саме віці доводиться шукати того балансу:
С. Коли є особисте життя, або зʼявляється, ти на все можеш знайти час. Взагалі часу вистачає, коли більш загружені періоди: вже не 18 років, щоб кожен день кудись ходити; на все можна знайти час, була б людина і було б бажання. Все можна поєднати. Інший момент, це дівчата, котрі народжували, коли дитині 2-3 місяці, ти залишаєш на няню, йдеш на роботу, ось це поєднати важко.
А підприємниця акцентує на значущості організації взаємодії з близькими, - проте зазначає, що знає набагато більше випадків, коли ефективну взаємодію організувати не вдавалося:
Б. Для мене це абсолютно не проблема, бо ми з чоловіком вибудували відповідні стосунки. Але, на жаль, навіть серед мого оточення це рідкість. В мене є досвід, що одна з моїх колег, з якою ми спочатку засновували школу, - нас було три колеги, - і одна з них не змогла далі продовжувати з нами партнерство через родину. Бо її родина… їй навіть не ставили ультиматум, але вона взяла на себе всі ці обов'язки родинні, сімейні повністю на себе, вона вважала, що це її роль основна, і це її місія. І вона стикнулася з тим, що вона не змогла далі будувати з нами партнерські стосунки у нашому бізнесі. На жаль, ситуація така, що дуже часто жінки саме вимушені обирати, і тоді дійсно дуже часто страждає кар'єра, бо якщо ти обираєш кар'єру, ти вважаєшся поганою жінкою, все, ти не поважаєш родинні цінності, образила свою родину.
І хоча у даному випадку позиція цієї інформантки відрізняється від більшості інших, все ж таки наголосимо на важливому моменті – негативному стереотипі «кар’єру замість родини обирає погана жінка», який, ймовірно, є одним зі значущих факторів, що поглиблює проблему балансування роботи й особистого життя.
2. В унісон із відповідями на попереднє питання звучать історії інформанток про вимушену відмову жінок від професійних можливостей через особисті й сімейні обов’язки. Частіше за все фактором примусу є діти:
Ж. Я знаю декілька випадків, коли після 24 лютого, дівчата в першу чергу через дітей переїхали за кордон. І вони відмовилися від своїх успішних історій як журналісти, адвокати, і вони фактично втратили себе. Хтось живе на виплати, хтось намагався знайти іншу роботу, хтось зміг повернутися, хтось через дітей не повертається. Але я з ними спілкуюся, в них рівень депресії, не сприйняття світу та себе - він значно вищий.
В. Не ставили [жінку на вищу посаду], тому що це дитина захворіла, ну, не виходить людина три-сім діб на роботу. Ну, і це нормально. Ну, це життя. Ну, не буде вона зі строковиками сидіти, коли в неї хвора там трирічна дитинка вдома.
Звернемо увагу, що інформантка-військова ставиться до описаної ситуації спокійно, без засудження, вбачає її об’єктивну зумовленість. Інша інформантка, піарниця, наводить власний приклад на підтвердження вимушеного вибору жінок між професійними можливостями та родиною, але водночас заперечує значущість саме ґендерного аспекту (щонайменше фокусування уваги на проблемах жінок):
З. Ну, взагалі-то я відмовилась від переїзду в Київ свого часу, тому що я вийшла заміж і народила дитину. Я просила свого чоловіка розглянути варіант переїхати в Київ, але не розглядався цей варіант. Він не збирався. Але я знаю, є такі історії, коли жінки відмовляються від... може, їм це не цікаво ... Просто я вважаю, що тут справа не в жінках і в чоловіках, є люди різні. Тут такий гендерний аспект мені здається трохи перебільшений.
Рятівниця підкреслює поглиблення проблеми вибору між родиною та роботою через війну, що особливо актуально для її професії:
Р. Ну і під час війни, так, це реально дуже складно, до війни було не так, інша робота зовсім була. А ось зараз, під час війни, так, у мене подруга робила вибір, чоловік сказав, типу “Ти вибираєш: або працюєш, або ми з тобою обираємо сім'ю, бо, каже, це нереально, ти то там, то там, додому приходиш, втомлена, зла, тобі не хочеться ні готувати, ні прибирати, ні сексом займатися”, так, ну якщо ми так відверто говоримо, тобто особливо після прильоту тобі просто хочеться лягти, і типу ось змити з себе це.
А політикиня ставить питання про значущість персонального вибору та одночасно про практичну реалізацію ґендерної рівності:
П. Кожен для себе має вирішити на якій він стороні. Він за рівність просто, тому що про це модно казати, чи він за рівність в житті. Ми говоримо за фінансову рівність, за кар'єрну рівність. Як жінка має піти в декрет? Тут вже... де рівність? Щоб жінка пішла спокійно в декрет, чи має сама доробити до цього моменту і народити з фінансовою подушкою безпеки або обрати для себе такого партнера.
Загалом бачимо, що навіть із урахуванням особливих зауважень, проблема балансу особистого життя із роботою є гострішою за попередні аспекти ґендерних проблем.
3. Це можна побачити і у думках про вплив позапрофесійних жіночих ролей – материнства, хазяйнування – на виконання жінками роботи. Половина інформанток зазначали, що за цим виміром дійсно може виникати рольовий конфлікт:
А. Я думаю, що проблема більше в тому, що дійсно, якщо, наприклад, в архітекторки є діти, і приходиться суміщати материнство і роботу, це буває точно важко. Я знаю, героїні, які суміщають архітектуру і ведення домашніх справ, але не скидають задачі.
Б. У мене був той досвід, який не дуже хороший. Як я це відчула, в мене була така історія, і не тільки я попала в цю історію, що коли я вступала в аспірантуру, в нас були програми за обміном. На цей момент я вже давно вирішила, що я не хочу вчитися за кордоном, бо я хочу залишатися в своїй країні. Але коли научрук вів ці розмови, він сказав, що “ти молода, красива дівчина”. Але я викладачка на його факультеті, - але я тим не менш “молода, красива дівчина”. Казали “вам скоро народжувати. По-всякому в житті воно буває. Якщо ви народите дитину, ви не зможете продовжити наукову кар'єру. А зараз, якщо ви поїдете в Словаччину, там ви будете вчитися, що ви не зможете продовжувати наукову кар'єру, і вас там все буде добре”. Тобто виходить моє рішення народжувати дитину чи ні, воно може бути шкідливе для моєї наукової кар'єри.
Однак дещо іншого прочитання ця проблематика набуває в коментарі інформантки-журналістки, хоча і вона вказує, що із рольовим конфліктом стикаються радше жінки:
Ж. Єдине, що завжди говорили, коли ти працюєш саме репортером, не важливо чоловік ти чи жінка, тобі потрібно ставити хрест на своєму сімейному положенні і на наявності дітей. Я більше займаюся редакторською роботою, виїжджаю тільки на спецпроєкти, я не можу собі дозволити працювати постійно «в полі», бо в мене є діти. Тому через те, чоловіків більше люблять в журналістиці, дають більшу фору, бо у нього або не буде дітей, а якщо будуть, то ними буде опікуватися дружина.
Військова психологиня зауважує, що відсутність в неї дітей робить її вільною в професії:
В. Ну, не кожна людина згодиться там, проводити, місяці у подорожах. Це треба мати якісь такі, мабуть, обставини. Ну, я ж кажу, в мене немає дітей, тому я досить вільна людина.
З іншого боку, але про те ж саме каже політикиня, яка зазначає, що сімейне життя породжує масштабну залежність жінки від чоловіка:
П. Я зараз розлучаюся з чоловіком і я сама зрозуміла, що я дуже прив'язана до чоловіка і я спробую сепаруватися, це дуже складний процес. Коли ти розуміла, що не за грошима йдеш на роботу, а йдеш по поклику душі, що тобі подобається і якусь цінність це матиме, бо у тебе завжди є підстраховка вдома і що поїсти. Тут я як почала сепаруватися, я зрозуміла, що скільки мені грошей треба, а де цих грошей взяти? А ти таке одразу вже, ого, а що ти зробиш? Я сама в цей страх зайшла.
4. Архітекторка ж, навпаки, вважає, що наявність родини (хоча б чоловіка) разом із ближчим до середнього віком полегшує робоче буття:
А. Я думаю, що якщо ти старше, і в тебе є чоловік, і щось таке, то, можливо, тебе будуть більш серйозно сприймати.
Половина інформанток не бачать впливу ані сімейного статусу, ані побутових ролей жінок на їхні професійні досягнення й загальне робоче буття. Таке розходження, майже навпіл, можна трактувати як показник низького рiвня домагань жінок щодо професійної діяльності, особистого простору та/або свободи прийняття рішень.
Одразу зазначимо, що прозвучала скептична думка щодо загальної потреби у подоланні ґендерної дискримінації та асиметрії. Цю думку висловили три інформантки:
З. Я не погоджуюся з цим твердженням [що треба чинити опір гендерним стереотипам]. Чесно, враховуючи зараз ситуацію, важко казати про те, з чим я не стикалась, але знаю, що воно таке є, я вважаю, що треба зосередитись на собі. Давайте себе вчити, себе розвивати, в себе вкладати і ви ніколи на ринку праці не залишитесь осторонь. Якщо ви добре робите свою справу, ви - професіонал в своїй справі, то гарного фахівця завжди заберуть. Я просто в це вірю. Тому що гарні фахівці потрібні. Незалежно від того, чи чоловік ти, чи жінка, якщо ти можеш принести користь компанії, організації, яка різниця, якої ти статі.
О. На мою думку, ми повинні берегти гендерні стереотипи та гендерну нерівність, допоки ми маємо змогу перетинати кордон, і допоки є ілюзія, що жінка не може взяти автомат і йти вбивати або мерзнути в окопах, поки існує цей щит, його треба тримати.
І в більш м’якій формі, але доєдналася до них і рятівниця: вона не заперечувала необхідність подолання ґендерної дискримінації як таку, проте вказала на те, що поточна ситуація є помітно кращою:
Р. Ну, напевно, я не можу вам сказати, що у нас є гендерний такий прямий дисбаланс, але є ось ці елементи, я б просто, напевно сказала, що жінки можуть обіймати якісь вищі посади, просто хоча б дати спробувати їм це, щоб хоча б, знаєте, на місяць чи два, щоб просто начальники побачили, що жінки теж можуть рівноцінно працювати.
Ну, взагалі, я вам хочу сказати, насправді, що ось, років, напевно, за п'ять, мені здається, що ось зробили крок справді до того, що жінки теж можуть, жінки теж розумні, теж, наприклад, гідні, там, якихось посад, там навіть, просування. Тому що стають більше жінок на різних посадах, як би спокійніше ставляться. А ось, раніше, я думаю, будь-які були стереотипи щодо жінок. Нині цього вже менше.
Інші інформантки також не змогли сформулювати конкретні рекомендації щодо подолання ґендерної асиметрії та дискримінації. Проте навіть ті, хто не став цього робити, зазначили важливі для подолання дискримінації причини та витоки наявної ситуації, – наприклад, системний характер відтворення стереотипу як звички:
В. Я вважаю, що найбільша проблема – це в системі. І починаються з “А давайте відпустимо жіночок, в яких діти”, - а тих жіночок, в яких нема “діти”, ми залишимо, і вони будуть працювати. Це така дискримінація. Ну я ніколи не кажу, що ти не маєш мати дітей, але тут про вибір.
Або не менш системна формальна організація професійної діяльності, характерна для специфічних сфер (армія, ДСНС), яка також залишається перш за все як результат бюрократичної тяглості, яка відтворює патріархальні уявлення:
Р. А, до речі, коли, наприклад, видають форму, взагалі немає жіночої форми, форма вся чоловіча, наприклад, нам раз на рік форми видають, там просто штани, кітель. І ось десь пару років тому тільки напевно стали шити жіночі штани, саме одні тільки, по жіночій посадці, бо все було чоловіче, і видають нам теж чоловіче, і взуття, наприклад, якщо видають, то тільки чоловіча сітка та великі розміри. У мене, 36-й розмір. Там із 48-ого починається все. Тільки ти за свої гроші, ушиваєш, наприклад, форму. У чоловіків там 20 пар вибору, так, а у жінок одні. Та й то, дякую на цьому, але це тільки штани. І, припустимо, чоловіче взуття та жіноче, воно різне. Ні, тільки чоловіче, та й годі.
Втім, були думки, що саме коригування формального рівня проблеми і є необхідним, бодай першим, кроком до подолання ґендерної дискримінації в трудовій сфері:
П. Я вважаю, що, мабуть, місцевий рівень, все ж таки, це такий перший етап, нові резолюції і проекти.
Інші варіанти фокусувалися на рівні персональних взаємовідносин:
А. Так, мені здається, що важко [подолати ґендерну асиметрію та дискримінацію], тому що архітектура – це дуже різнонаправлена професія, де тобі треба багато спілкуватись. І з різними там інженерами, які 90% чоловіки; тому іноді мені здається, що реально вивозять спілкування з чоловіками тільки самі чоловіки. Тому мені здається, треба сприймати, по-перше, людину за свій професіоналізм і бачити її роботу. І в кінці, все одно, люди працюють на один результат. Це дуже комплексний процес. І якраз дуже важливо сприймати людину за її професійні якості.
Але були й більш конкретні пропозиції та думки; так, інформантки зі спортивної та підприємницької сфери акцентували важливість освітньо-виховної діяльності як запоруки подолання дискримінації за ґендером:
С. Все залежить від рівня освіченості суспільства. Чим нижчий рівень інтелекту людини, тим більше упереджень; чим більше людина розвинена, багато чим цікавиться, аналізує інформацію - це ключовий момент, щоб чинити супротив вже сталим гендерним стереотипам у масовій свідомості.
Б. Мені здається, найважливіше - це виховання майбутнього покоління. Звичайно, було б класно, якби було багато активістів, які б обирали для себе, можливо, навіть різні пріоритети. Але поки що я для себе обралася сконцентруватися саме на вихованні, бо мені здається, що в вихованні і зі школи все ж таки виходять ті проблеми, які потім найскладніше виправити. І якщо ми будемо використовувати здорові методи виховання в родинах, здорові методи навчання у школах, в дорослому житті, коли вийдуть ці молоді люди, вони будуть мати набагато менше проблем.
Найбільш докладно й водночас системно думку про шляхи та інструменти подолання ґендерної дискримінації висловила журналістка:
Ж. Практичні та ідеологічні рекомендації: треба щоб не було ніяких законодавчих заборон, зараз це питання вже зняли про заборону жіночих професій. Також за допомогою масової інформації залучення до вузів на спеціальності, що не були притаманні дівчатам, більше про це говорити. Але проблема суспільства в тому, що в нас є стереотипи до жінки-матері, і чоловіки можливо і хотіли б частину обовʼязків по дому виконувати, з дитиною проводити більше часу, але є впевненість в суспільстві, що за дитину відповідає жінка. Дуже мало просторів, де можна залишити дитину, особливо зараз, куди можна прийти з дитиною. Є виключно дитячі центри, їх забагато, але просторів, де є доросле і дитяче життя, їх не дуже багато. Починаючи з того, що жінка не може сходити в спортзал, перукарню, бо немає спортзалів з дитячими кімнатами. В барбершопах також не має дитячих кімнат, щоб, наприклад, батько взяв дитину. Жінки відмовляються від суспільного життя, активізму, спорту, можливості бути красивою. Треба переробляти суспільний простір, робити його інклюзивним та френдлі для матерів.
Отже, бачимо, що думки щодо рекомендацій для подолання ґендерної дискримінації розійшлися від заперечення самої потреби такого подолання до зазначення необхідності повністю, системно перебудовувати соціальний устрій на рівні організації суспільного простору для жінок і чоловіків.
Інформантки, говорячи про себе і про жінок у своїх професіях, частіше не використовують фемінітиви, ніж використовують: «я тренер чоловічої команди», «я журналіст, головний редактор», «я стала грантовим менеджером», «я офісний працівник», «я начальник відділу» тощо. Дехто використовує маскулінітиви і фемінітиви поперемінно: «я викладач [...], директор [...], підприємиця, експерт [...], співвласниця клініки».
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.
.png)
