«Через активізм я пізнала свою ідентичність»

Наприкінці січня, коли розмови про можливе вторгнення росії в Україну сягнули піка, Владислава разом з іншими українками та українцями в Берліні створила громадську організацію Vitsche, щоб показати єдність зі своєю країною. З початком великої війни, вони стали координувати допомогу переселенкам та мобілізовувати німецьке суспільство на підтримку України. За цей час Владислава з командою взяли участь в організації понад 90 демонстрацій у Берліні.

«Коли робиш щось вперше, не знаєш чи робиш правильно. А демонстрації – то взагалі ніби транс, дієш на відчуттях. Одного разу ми проводили акцію за передачу Україні Леопардів і помітили неподалік Олафа Шольца. До політиків зазвичай звертаються на «ви», але я на емоціях не витримала і крикнула: «Олаф Шольц, дай танки!». І всі навколо почали це скандувати – було так потужно! І врешті ми отримали Леопарди.»

Після багатотисячного мітингу Vitsche в перші дні війни, до організації звернулась велика кількість волонтерства. Інститут Пілецького в Берліні надав приміщення для облаштування координаційного хабу. Там протягом декількох місяців близько двохсот людей збирали та відправляли гуманітарку, розвивали соцмережі, аби розповідати про те, що відбувається в Україні, про біженок та їх потреби у Німеччині.

Владислава згадує, що тоді всі робили те, чим до того ніколи не займалися. Наприклад, сама вона взялася за медичний напрямок – розподіляла ліки, перекладала інструкції… За умови, вона тільки-но закінчила школу і до лікаря ходила виключно з батьками. Згодом, коли всі процеси налагодились, Владислава повернулась до організації акцій та зайнялась координацією волонтерства.

Вона розповідає, що багато українок-переселенок, які допомагали на перших протестах, вже повернулись додому. Хоча і досі їх в Берліні залишається понад 60 тисяч. Також у Vitsche волонтерить багато німців та іноземців – десь 35%. Але вони настільки вкладаються, що іноді здається їх  – мінімум половина.

«Кожного разу, як я їм пропоную трохи грошей, бо вони фізично важко працювали цілий день, відмовляються: кажуть, просто допомагають Україні чим можуть. Є один прекрасний іноземець, який завжди відповідає: «Ти ж знаєш, якщо ти даси мені гроші, я все одно їх віддам на потреби України, тож зроби це сама.»

Хоча ком’юніті Vitsche дуже активне, Владислава не тішить себе ілюзіями: бачить, що європейці «втомились від війни», вона відсувається кудись на другий план. Тому наголошує, що саме зараз важливо бути активними – всіма можливими способами доносити інформацію про війну світу.

Цьогоріч Vitsche запровадили формат збору коштів через банки, що стало новинкою для Німеччини. Зараз разом із фондом Сергія Притули вони збирають на облаштування укриття в українській школі на Харківщині. Завдяки PayPal активістки і німецькі інфлюенсери підтримують цей фандрейзинг.

Vitsche активно протистоїть російським наративам у Німеччині. Цього жовтня вони провели дві демонстрації, де виступали проти проросійського мітингу “за мір”. На ньому зібралися люди з радянськими та російськими прапорами.

«Наш меседж був чітким: ми за мир, але не коштом знехтування життями українців. Люди повинні усвідомити, що Україна бореться не тільки за себе, а й за мир у Європі.»

Валерія каже, що зараз на протестах людей стає менше. Попри те, що цьогоріч на демонстрацію до 24 лютого прийшло близько 10 тисяч учасників, з кожним роком кількість поступово зменшується.

«Наша мета — постійно нагадувати німцям про Україну. Хоча війна триває, люди звикають до мирного життя і втрачають інтерес. Тому ми маємо вигадувати нові способи утримувати їхню увагу».

Цьогоріч 24 серпня Vitsche провели акцію з новим концептом: включили українські DJ-сети, паралельно займалися плетінням маскувальної сітки та організували класичну годинну. Організаторки боялися, що через незвичний формат людей буде небагато. Проте завдяки різноманітним активностям акція вдалася — навіть перехожі зацікавлено доєднувалися.

Валерія вважає, шукати нові шляхи залучення людей — це частина роботи волонтерства. Коли ти обираєш цей шлях, ти приймаєш обов’язок завжди знаходити способи для мотивації людей.

«Щодо мрій і планів, то ми набираємося досвіду і плануємо виходити на академічний та політичний рівні, де нас почують, де нас будуть брати за приклад, де український голос буде звучати там, де ухвалюють важливі рішення. Але це не означає, що ми залишимо вулиці — ми залишаємося там, бо це наша сильна сторона».