«Навіть коли навколо Армагедон, треба щось робити»

Минулого року Валерія відвідала Брюссель, аби розповісти євродепутатству про рух спротиву на тимчасово окупованих територіях. Це сталося завдяки відео про мирний протест окупації, яке вона виклала у своєму ТіkТоk. Ролик потрапив у тренди і його побачили кілька мільйонів людей. Серед них — команда руху «Жовта стрічка», які запропонували дівчині доєднатися до організації.

«Жовта стрічка» координує людей протидіяти окупації за допомогою стрічок, плакатів, графіті. Також інформує, що можна робити, аби допомогти Україні або як не отримати російського паспорта. Валерія є обличчям руху в ТікТок — доносить світові, що на окупованих територіях зовсім не згодні з тим, що відбувається.

«У Брюсселі були дуже здивовані, що наші люди готові ризикувати життям, аби не залишатись під загарбниками. Одного бельгійського журналіста так вразили розповіді про мій рідний Енергодар, про те, що відбувається в Харкові, що наприкінці розмови він буквально вигукував: “F**K RUSSIA! Ми маємо дати вам всю зброю, яку ми маємо!”»

Раніше у своєму ТіkТоk Валерія висвітлювала дотичні до неї теми: фемінізм, права ЛГБТК+-спільноти. З початком повномасштабного вторгнення до них додалися теми окупації та спротиву. Хоча Валерія не перший рік живе в Харкові, вона дуже болісно сприйняла окупацію свого рідного міста.

«Енергодар — моє коріння, яке просто взяли й вирвали. Чим більше людей дізнаються про ініціативу, тим менш комфортно окупантам буде жити в наших будинках. Це їх дратує: у Херсоні росіяни з автоматів стріляли по графіті «Жовтої стрічки». Вони ходять і оглядаються — розуміють, що 80 % оточення бажають їм смерті».

Рух дарує надію людям в окупації. Це доводять коментарі під відео: люди пишуть, що стрічки не дають впадати у відчай, показують, що вони там не самі — їх багато. Дякують Валерії у приватних повідомленнях, а іноді звертаються по допомогу: так одній родині вона допомогла виїхати на підконтрольну Україні територію.

Валерія каже, що її діяльність — лише вершина айсберга. Жовта стрічка — це величезна кількість непублічних людей, які долучаються, чим можуть: координують активістів, пишуть боти, організують друкарні на окупованих територіях. Вони знають, що тільки так ми переможемо.

«Коли сталась трагедія на терміналі НП, я поїхала розбирати завали. Нас було десь тридцять людей: тут і дитина, і літні жінки. Гадала, і до вечора не впораємось. Але за чотири години все було прибрано: хтось розкиданий картон збирав, хтось металеві балки. Усі щось робили. Велика справа — це багато маленьких зусиль. Навіть коротке відео на двадцять секунд може привести вас до бельгійського журналіста, що буде закликати світ дати нам зброю».

Валерії насправді хочеться якомога швидше закінчити цю діяльність. Хочеться, щоб вона стала непотрібна, і в Україні не було окупованих територій і на них не було українства, яке треба підтримувати.

«Мене надихає, коли в коментарях пише людина, яка була на межі відчаю, яка вже не знала, що робити з цим життям. Вона побачила Жовту стрічку, і це не дало їй впасти в прірву безнадії. Це, напевно, найцінніше, що може в цьому бути».

Якщо в соцмережах Жовтої стрічки Валерія представляє ненасильницький спротив, то в реальному житті вона займається прямою підтримкою Збройних сил. Вона працює інженеркою та розробляє передові технології для українських військових. Більше розповісти не може, але каже, вже скоро вони застосовуватимуться на передовій.