«Допомагаю, бо ми всі — одна родина»

За час повномасштабної війни у Валерії вдома оселилося близько 200 різноманітних тварин. Від собак і котів — до сови та варана. Частину вивезли під обстрілами з Північної Салтівки та Рогані у перші дні. Інших її сім’я прихистила згодом – з прифронтових міст. Про всіх тварин наразі вони піклуються власними силами.

Водночас Валерія ще й мама трьох дітлахів: двох дівчаток, однорічного сина, а зараз очікує на четверту дитину. І при цьому вона не тільки продовжує піклуватись про свій домашній прихисток, але і разом із малюками їздить допомагати іншим захисницям та захисникам тварин.

«У Люботині є жінка, яка створила притулок для тварин з інвалідністю. Вона не має соцмереж, щоб робити збори, не має автівки, щоб привезти корм. Ми з цим допомагаємо. Це те, що багатьом людям не складно зробити, але такі «дрібниці» насправді рятують не одне життя»

Трапляється, що рятувати життя Валерії доводиться й у прямому сенсі. За освітою вона – лікарка-реабілітологиня. До цього мала тварин, але завжди зверталась з ними до ветеринарів, адже це не те саме, що лікувати людей. Але під час війни довелось самій стати трохи ветеринаркою.

«Як щось станеться вночі – ніхто ж не приїде. Одного разу в нас ледь не захлинулася черепаха. Так мені довелося робити їй штучне дихання. Я цього не вміла, якось на інстинктах все відбувалось. Але головне, що я її врятувала.»

Цього року вона пожертвувала ветеринарній клініці хірургічний ніж для складних операцій, таких як видалення пухлин у тварин.

«Тваринам потрібні люди. Ми й самі про себе можемо подбати, а їм потрібен той, хто допоможе. Вони не знають що таке вихідний, свято або «в мене болить голова» – треба кожну нагодувати, приділити увагу й подарувати любов.»

Зараз у прихистку Валерії тварин побільшало: врятували черепах, птахів, навіть цілу сім’ю їжачків, малюків яких довелось вигодовувати, адже їхня мати померла. На жаль, виявилось, що це альбіноси, які часто не виживають в природних умовах.

Фокус роботи змінився з початку повномасштабної війни: тепер допомагають не тільки безпритульним тваринам у місті, але й тим, що знаходяться на лінії фронту.

«Ми забезпечуємо їх їжею та ліками, адже для військових ці тварини — важлива підтримка. Більшість військових мають кота чи собаку в бліндажі, це ніби їхній зв’язок із мирним життям, стимул повернутись додому».

Голод на лінії фронту — велика проблема. Багато тварин залишаються без господарів і йдуть шукати допомоги в людей. Наприклад, корова, залишена господарями, сама прийшла до військових, з якими жила певний час. Згодом її прихистила жінка з сусіднього села. Дикі тварини, як-от олені та кабани, також приходять до військових у пошуках їжі.

«Проблема з їжею для тварин наразі дуже гостра, оскільки постачання значно скоротилося через контроль у країнах Європи. Нам доводиться ділити кожну партію гуманітарної допомоги між багатьма притулками, що не завжди задовольняє потреби всіх».

Раніше у Валерії була мрія після перемоги побудувати Дім для тварин. Та будівництво почали вже: наразі вона з чоловіком завершує облаштування другого поверху: зробили підлогу та частково стіни. Також у них з’явився автомобіль для евакуацій і виїзних стерилізацій — це справжня знахідка.

«Знаєте, ми зрозуміли, що не хочемо чекати. У нас не так багато часу, тому що кожного дня може щось трапитись. Чому ж не зробити це зараз. Після цього, можливо, очі відкриються на якісь більші плани. Які принесуть користь для всіх. Тому ми вирішили з мрією не відкладати».

Мені не подобається слово притулок, це буде саме Дім! Я хочу, щоб до нас приходили люди, навчалися доглядати тваринок, з повагою до них ставитись. Бо багато хто не знає як правильно, скільки це коштує. Тому купують, а потім відмовляються від них. Але тварини – це не іграшки. І кожен день я знаходжу сили робити все, аби це змінити.»