«У нас є шанс змінитися – стати нетолерантними до всього поганого, що відбувалось роками»

Звістка про початок великої війни застала Ольгу, коли її літак сів у Боготі. Тієї ж хвилини вона вирушила додому. Майже за два роки вона з командою створила та утримує прихисток для літніх людей, організувала виробництво деталей для БПЛА, зупинила забудову Саржиного Яру та продовжує працювати як архітекторка.

З перших днів Ольга об’єдналась з харківським волонтерством для оборони міста. Сестра, що працює в Microsoft, організувала фінансову підтримку з-за кордону, аби купити необхідне для військових. Ольга  каже, що держава досі не закриває ці потреби. Тому вони продовжують купувати: від грілок та турнікетів до дронів і тепловізорів. Маскувальні сітки та крила для БПЛА тепер виробляють самі.

«Вимушені працювати там, де недопрацьовує держава. І таких місць дуже багато. Чим більше дір ми закриваємо, тим більше влада розслабляється. Звідси висновок – треба боротися саме з цими перекосами та недоробками. Говорити про це, привертати увагу суспільства.»

Ольга наголошує, що не в захваті від ролі громадської активістки – воліла б більше займатися архітектурою. Та за цих обставин не може залишатись осторонь. Наприклад, коли виділяють гроші на скляний бізнес-центр в Саржиному Яру, у той час, як діти вже третій рік без нормальної освіти. Завдяки ініціативі Ольги, яка і спроєктувала цей парк, разом громаді вдалось зупинити забудову.

«Ми запропонували зробити для дітей у наявному закинутому сховищі безпечний і комфортний освітній хаб – з найкращими вчителями та науковими класами. Проєкт під камери передали владі. Але вони його проігнорували й почали будувати щось сумнівної якості за великі гроші. Та ми сподіваємось все ж втілити проєкт – дооформлюємо документи та шукатимемо донорів.»

Тема освіти хвилює Ольгу, бо вона – мама чотирьох дітей. Хоч і складно поєднувати сім’ю, роботу, волонтерство та активізм, вважає, що це можливо саме завдяки сім’ї. Адже, якщо можеш організувати дітей, чоловіка, то здатна організувати й виробництво, і взагалі що завгодно!

Так навесні 22-го Ольга створила прихисток для літніх людей, що лишились самі. Наразі через нього пройшло понад 150 людей – тих, чиї домівки зруйновано та ВПО. Ще 270 людьми з інвалідністю, вони з командою опікувались «на дому» до повернення в місто їх соцпрацівників. Влада не підтримує прихисток, але у Центрі соцдопомоги людям дають Ольжин номер телефону. А вона намагається відгукнутися, бо впевнена: не можна так ставитись до своїх пращурів.

«Це про наше ставлення до себе, до своєї історії, про самоповагу. У нас, харків’янок та харків’ян, є шанс змінитися – стати нетолерантними до всього поганого, що було роками. Ми повинні об’єднатися та слідкувати, щоб наші податки витрачались на армію, на важливі речі. Вони повинні боятися робити дурню. Якщо кожен буде активним, ми зробимо дуже круте місто!

Щомісяця до команди приїжджають волонтерки та волонтери з-за кордону, знайомляться з місцевими жителями, вивчають українську мову та підтримують місцевих людей.

«Ми таким чином розповідаємо світу про те, що не всі в Україні крадуть, не всі корупціонери, що є справжнє волонтерство, справжні люди, які можуть витрачати своє життя на те, щоб допомогти комусь».

Протягом війни Ольга зі своєю командою архітекторів отримала сім нагород: одну міжнародну та шість національних. Чотири з них надано Спілкою архітекторів України, а ще дві — за звання "Митець року".

В Ольги нічого не стоїть на місці: є багато і маленьких і великих проєктів. Так, її організація володіє трьома апаратами для лазерного різання сіток, які імпортують з-за кордону. Завдяки зібраним коштам вони купляють морські антидронові сітки. У великому ж цеху працює команда дівчат, що шиє чохли для шоломів і кікімори для снайперів.

Нині Ольга з командою також працює над реновацією ботанічного саду Харківського університету. Їхній проєкт реконструкції оранжереї здобув у цьому році дві нагороди.

Але найважливішим проєктом для Ольги залишається притулок. Вона вирішила планувати його за унікальною концепцією, щоб допомогти літнім людям комфортно прожити старість.

«Ми хочемо допомогти їм прожити своє життя краще, навіть коли вони поступово втрачають функції і стають безпомічнішими, наче діти».

Щоб втілити це в життя, вони завели курей, качок, старих лабрадорів і котів. Це нагадує літнім людям про сільське дитинство — свіжі яйця, звуки та відчуття домашніх тварин. Їм подобається доглядати за ними, проводити час на вулиці, гратися з собаками, щось посадити чи попідмітати. Це не зовсім зоопарк, більше маленький світ, коли тебе будив не будильник, а спів півня.

Водночас робота в притулку не завжди легка. Інколи трапляються труднощі, коли щось зроблено не так чи комусь щось не до вподоби. Але у штабі Ольги завжди можна знайти підтримку.

«Справлятися з вигоранням допомагають люди. Навколо нашого штабу зібралося дуже багато цікавих, нормальних, класних людей. Часом ми робимо або суботник тощо. щось. І в цьому спілкуванні ми підтримуємо один одного. Стає легше коли ти не одна у всьому світі борешся за ту перемогу».