© Сфера 2008 - 2009 рр.
© Чернигіна В.
- дизайн сайту
Усі права захищені Законом України "Про авторське право і суміжні права". Використання матеріалів дозволяється з письмової згоди авторів і обов'язковим посиланням на ресурс.

На сайті використані фото відомих моделей та фотографів. Усі фото узяті з відкритих джерел.
 
 





Сафо Мітіленська 1
© Шаригіна А.Б., 2008 р


давньогрецька поетеса, засновниця лірики, як напряму віршоскладання, представниця монодичної (мелічної) пісенної лірики. Ввела у віршотворення кілька ритмічних зразків – наприклад, мала та велика сафічні строфи.
Перша в історії літератури, хто у своїх творах висловила глибину чуттєвого кохання жінки до жінки.
630/612 р. до н.е. – 572/570 р. до н.е.

      Пристрасна Сафо, як називали її сучасники, народилася у місті Мітілени 2 на острові Лесбос, що у Егейському морі у Сорок Другу Олімпіаду – приблизно за 612 років до нашої ери.
      Біографічні дані, які є щодо життя та творчості Сафо - суперечливі і неоднозначні. У деяких життєописах їй приписують любовні стосунки із чоловіками, які народилися після її смерті або жили до її народження. До того ж відомо, що згодом жила інша Сафо – Ереська, звичайна куртизанка. То можна припустити, що деякі факти могли бути запозичені біографами – випадково або навмисне.
      Відомо, що Сафо Мітіленська народилася у сім’ї торговця-аристократа Скамандроніма та жінки на ім’я Клеїс (Клеіда). У Сафо були три брати – Харакс, Ларіх та Евріг. У шість років дівчина стала сиротою – деякі джерела свідчать про те, що вона одночасно втратила мати і батька, інші – що тільки батька. В результаті цього Сафо віддали до школи гетер 3 . Почуття ритму та стилю виявилося у неї саме тоді – уже у школі гетер вона почала писати оди, гімни, елегії, святкові та застільні пісні. Захоплено та пристрасно під власну гру на лірі, вона декламувала свої вірші.
      Іще до двадцяти років Сафо була змушена виїхати з острова у зв’язку із початком зіткнень аристократичних сімей і простого народу. Тому деякий час вона із родичами жила на Сицилії. Тільки у тридцять років Сафо змогла повернутися на батьківщину. Є свідчення, і сама Сафо писала про свою зовнішність – це дозволяє уявляти її невисокого зросту, тендітною, дуже смаглявою, з живими блискучими очами і довгими темними локонами уздовж щік. На скільки можна оцінити, поетеса не відповідала давньогрецьким ідеалам краси. Сама Сафо не вважала себе красивою 4 : «Якщо безжальна природа відмовила мені у красі, її брак я відшкодовую умом. Я невелика ростом, але ім’ям моїм можу наповнити країни...»
      У багатьох джерелах приділяють увагу недовгому роману Сафо із поетом («ненависником тиранів») Алкеєм, який мав місце у цей період. Однак вважають, що цей роман зупинився на платонічному рівні.
      Незабаром Сафо нібито вийшла заміж за Керікла з Андроса і народила дочку, якій дала ім’я Клеїс (Клеїда) (на честь своєї матері). Згідно із наявною інформацією, чоловік і дочка Сафо прожили недовго і обставини та причини їхньої смерті залишились невідомими. Ймовірно, що розповідь про чоловіка Сафо була жартівливою вигадкою біографів, які намагалися явити світові поетесу такою собі розбещеною німфоманкою. Андрос – місто чоловіків, а ім’я Керікл, може походити від давньогрецького слова «kerkos» - статевий член, пеніс. В уривках та віршах Сафо, які дійшли наших днів, є лише одна згадка про любовне почуття до чоловіка і то лише для того, щоб одразу ж знехтувати його у порівнянні із коханням до жінки.


      Щодо дочки поетеси, то, знову ж таки, у її віршах зустрічається одна згадка у такому вигляді:
      (83)
      Є чудове дитя у мене. Вона схожа
      На квітоньку золотаву, мила моя Клеїда.
      Нехай дають мені за неї всю Лідію, весь мій милий
      (Лесбос).......
      Однак, деякі дослідники вважають, що мова ідеться, скоріше, про дівчину-подругу, ніж про доньку.

     Соціальний статус жінок на острові Лесбос відрізнявся від «традиційно» іонійських міст більшою свободою. Жінки у соціальній активності тут мали значно менше обмежень – наприклад, частина сімейного майна могла передаватися жіночою лінією; разом із чоловічими гетеріями 5 на острові працювали аналогічні об’єднання жінок. Одну з таких груп (шкіл) – «Дім Муз» - заснувала та очолила Сафо. У цій школі дівчат навчали музиці, танцям, віршоскладанню тощо. Молоді жінки та дівчата, не тільки жительки острова, а й іноземки, прагнули потрапити до школи Сафо.
     Життя і поезія Сафо пронизані коханням до жінок – вона була славнозвісною жрицею цього типу любові. Але вона вважається засновницею не тільки лесбійської любовної лірики, а лірики взагалі. Якщо Гомера вважають отцем епічної поезії, то Сафо перша почала оспівувати глибокі любовні почуття у своїх віршах.
      Найзгадуваніший твір «Моїй коханці» - можливо, присвячений Родопі – куртизанці, у яку був закоханий один з братів Сафо – Харакс. Саме він привіз Родопу до Лесбосу, викупивши її за великі гроші. Сафо загорілася пристрастю до дівчини, але не отримала взаємного почуття.
      «Я кохала, я багатьох закликала у відчаї у своє одиноке ложе», - писала Сафо про свою любовну поразку. «Я говорила мовою справжньої пристрасті... І нехай мене безчестять за те, що я кинула своє серце у безодню насолод, але, принаймні, я узнала божественні таємниці життя! Мої очі, засліплені блискучим світлом, бачили зорю божественної любові, яка народжувалася!»
      Сафо не припиняла своїх залицянь, отже ображений такою конкуренцією брат Сафо був змушений виїхати з Мітілени із своєю коханкою.
      Існує легенда, що Сафо покінчила із собою близько 572 року до н.е., через кохання, кинувшись у море зі скелі на острові Левкадія. Відповідно до цього переказу під кінець життя Сафо знову захопилася чоловіком – молодим греком. Його звали Фаон, заробляв він тим, що перевозив пасажирів з острова Лесбос на азійський берег. Начебто кохання поетеси не знайшло взаємності і саме це стало причиною самогубства жінки.
      Критики говорять, що і цей роман був вигадкою. Самогубство ж Сафо можна пояснити іншими мотивами – «кинутися з Левкадської скелі» було поширеною метафорою, яка означала «очистити душу від пристрастей». В історії Стародавньої Греції можна знайти багато прикладів ритуальних та шляхетних самогубств аристократії – подібні вчинки вважалися почесними і гідним завершенням життя, іноді навіть гарним тоном. То, цілком ймовірно, що Сафо пішла із життя з власної волі саме тому, що вирішила, що вже зробила те, що повинна була зробити. Є і третя версія – яка запевняє, що не було ніякого самогубства. Була метафора, яку інтерпретували дослідники-біографи. Можливо, пізніше хтось буде стверджувати, що в Україні жили люди, які ходили язиком, тільки тому, що прочитають ідіому «язик до Києва доведе».
      Те, що можна напевне сказати, що просто були могутні своїм талантом вірші Сафо, а потім їх не стало.

      У стародавні часи поетичні твори Сафо становили дев’ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), любовні пісні та елегії. З усього масиву творчості до нас дійшли близько 170 фрагментів і тільки дві цілі поезії: гімн до Афродити і поезія, яка змальовує в усій реальності силу любовного почуття.


Деякі уривки поезій та вірші, які дійшли до нас:



(27)
Чому ж обручкою своєю ти так пишаєшся, дурненька?

(28)
На землі на чорній найпрекраснішим
Одні вважають кінноту, інші – піхоту,
Дехто – судна. Як на мене ж, те гарне,
                               Що кому миле.

Все це кожному зробити зрозумілим
Дуже просто. Ось, наприклад, Олена:
Хіба мало їй довелося побачити красенів?
                               Наймилішим же

Чоловік їй став, який Трою укрив ганьбою.
І батька, і мати, дитину рідну –
Всіх вона забула, потрапивши серцем
                               Під чари Капріди.

. . . . . . . . . . . зігнути не важко...
. . . . . . . . . . . . . . . . приходить
Тепер далека мені на пам’ять
. . . . . . . . . . . . . . . . Анакторія.

Діви мила хода, блиском поглядів
Лице її освітлене мені дорожче за усі
Колісниці лідійські та кіноборців,
                               У броні блискучій.

Знаю я – цього статися не може
Серед людства, але все ж із палкою молитвою ...

(48)
Якщо бушує гнів у твоєму серці
Бережи свій язик від гавкотіння.

(49)
Смерть – є зло. Це богами встановлено:
Умирали б і боги, якщо смерть була би чимось добрим.
Джерела:
1. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BF%D1%84%D0%BE
2. http://www.library.by/shpargalka/belarus/biography/003/bgr-107.htm
3. http://www.newacropol.ru/Alexandria/myth/muzes/sapho/
4. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%84%D0%BE
5. http://fashion.rin.ru/news/462.html
6. http://book.mir-x.ru/dl_info.asp?id=138966

----------------------------------------------------------------------------------
1 Аттичне грецьке Σαпφϖ еолійське грецьке Ψàпφα, Псàпфа. Деякі автори, зокрема, у Вікіпедії, називають цю жінку «Сапфо», однак, відповідно до правил транскрипції латини англійською (http://en.wikipedia.org/wiki/Traditional_English_pronunciation_of_Latin ) ми використовуємо саме таке ім’я.
2 Інші варіанти міста народження – м. Ерос, м. Ерес.
3 У 07 – 04 віці до нашої ери жінки у Стародавній Греції, професією яких було розважати чоловіків – фізично і інтелектуально. Невірно порівнювати гетер із проститутками (порнаї) – гетери були дуже освіченими, мали високий соціальний статус та користувалися авторитетом чоловіків у якості порадниць.
4 Овідій писав, що Сафо писала про себе ті строки, які наведені далі за текстом.
5 Слово «гетера» мало іще одне значення у ті часи – подруга або друг.